Години спілкування на тему:
«Говоримо без бар’єрів: людина з інвалідністю»
Під час здійснення комунікацій в рамках інформаційної кампанії «Україна без бар’єрів» педпрацівниками Надбузького професійного аграрного ліцею було проведено години спілкування із здобувачами освіти І-ІІІ курсів на тему: «Говоримо без бар’єрів: людина з інвалідністю».
Під час спілкування із здобувачами освіти з’ясовувалось:
1.Чи відомий вам термін «безбар’єрність»? Тільки нещодавно це поняття асоціювалося у багатьох людей із чимось на кшталт облаштованих пандусів, підіймачів, спеціалізованих установ тощо. Проте термін безбар’єрності більш глибокий та, без перебільшень, стосується кожного, адже корелюється не тільки у фізичному вимірі, а і в освітньому, економічному та соціальному.
Сьогодні під безбар’єрністю розуміють загальний підхід до формування та імплементації державної політики для забезпечення безперешкодного доступу всіх груп населення до різних сфер діяльності.
Водночас, як зазначає Міністерство юстиції України, аби не порушувати прав людей, зокрема формуючи та поглиблюючи негативні стереотипи, треба й правильно вживати терміни.
2. Як коректно говорити про людей з інвалідністю?
Вірно:
- людина з інвалідністю;
- людина з фізичними/ сенсорними/ психічними/ інтелектуальними/ментальними порушеннями;
- людина з порушеннями опорно-рухового апарату;
- людина з порушеннями рухової функції.
Невірно:
- інвалід;
- людина з обмеженими можливостями;
- людина з обмеженими фізичними можливостями;
- людина з особливостями;
- людина з особливими потребами;
- людина з нюансами;
- особлива людина;
- недієздатний;
- страждає на інвалідність;
- інклюзивні люди.
Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро. Але інвалідність - це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень тощо. Тому коректно у такому випадку дотримуватися принципу «person first language», тобто, пам’ятати, що на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно вказати.
Стосовно терміна «обмежені можливості», який дуже часто використовують на заміну. Він теж є некоректним, адже у кожної людини є якісь обмежені можливості, наприклад, фізично ми не здатні підняти 500 кг ваги або пробігти 300 км без перерви.
Так само у кожного з нас є свої особливості та особливі потреби. Наприклад, хтось більш ефективно працює з самого ранку, а у когось продуктивність прокидається пізно ввечері. У когось особливо чутливі очі в сонячну погоду і він/вона не можуть обійтися без сонцезахисних окулярів. А пандус чи ліфти - це давно вже не особливі потреби, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ними користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, пасажири з валізами на колесах. А слова «каліка», «візочник», «колясочник» узагалі є грубими і дуже образливими.
